Вітер грав у волоссі, а з неба споглядав Місяць. Десь там, де
закінчуються крони дерев, літала нічна птаха. Вона мовчала, але крила
її шуміли, перекрикуючи вітер. Попереду – вузька довга стежка, а позаду
– орнамент із чотирьох відбитків босих ніг. Так, вона
любила ходити боса. Переймала силу землі і перетворювала на свою красу.
Він сьогодні теж був змушений викинути черевики. М ` яко, як кішка
подушкою, так вони йшли по землі. Дівчина зупинилась: -
Ти обіцяєш, що ми знайдемо? Я хочу, щоб це бачили всі зірки. – Вона
зібгала в долоні край його блідої сорочки. Він усміхнувся і ствердно
кивнув головою. Пройшли ще трохи. Ось воно. Куди не
глянь – безмежний простір поля. У піднебессі легенькі напівпрозорі
хмарини не заважали бачити зорі. - Прилинь! Тиша. - Прилинь!! Тільки вітер грає у волоссі… - Прилинь!!!
І ось небо тріснуло, і з тріщини полилося молоко. В очах дівчини
спалахнули вогники, а бризки молока на щоках нагадували вайлуваті
сльози. Білий водоспад зашумів. З тріщини на землю плавно з ` їхало
ліжко і його сніжнобілі простирадла в одну мить спалахнули.
- Доспій! – вона крикнула це і вогонь підстрибнув до небес. Зірки
вишикувались в складні фігури і почали хоровод. У супроводі цієї
круговерті він підняв дівчину на руки і кроком рушив уперед. Ввійшовши
у вогонь, він поклав її у центр постелі і роздягнувся. Вогонь лоскотав
оголене тіло і молодий чоловік почав сміятись, сміятись голосно, наче
грім. Коли він опустив очі вниз, його наречена вже лежала оголена - на
животі. Він вийняв з-під язика лезо і почав малювати на її спині.
Намалювавши коштовну чашу він викинув лезо геть. Для того щоб
підправити штрихи, злизав зайву кров холодним язиком. Шкіра шкварчала і
йшла пара. Дівчина, не розплющуючи очей повернулась і лягла на спину. - Вони дивляться? Він підняв очі догори. - Так, дивляться.
- Вони завжди дивляться. – Прикусивши губу і набравши в груди багато
повітря вона підняла вказівний палець догори і продовжила. – Але тепер
вони дивитимуться лише на нас. І він почав її цілувати.
Спочатку кожен маленький рожевий пальчик на ногах, так що їй навіть
стало трошки лоскотно, потім піднімаючись вгору до стегон, через лоно
він доповз до грудей, і тоді йому відкрилась велична панорама. Поповз
далі. Вуста близько. І на мить зупинившись, потанцював навколо родимки
на шиї, біля пульсуючої аорти. Його тяжке дихання лоскотало її шкіру.
Все! Він тут. І вже через секунду її, здавалось, ніжні руки вчепились в
його спину і дерли на шмаття, добираючись до ребер. Якщо подивитись
здалеку, це було схоже на велику ватру, де нікого нема на сторожі. Але
в небі був медовий місяць, він той, хто засвідчить о цій порі їх
єдність і благословить в далеку дорогу. …Через певний
час ліжко дотлівало і шипіло під краплями молочного дощу. Два соковиті
втомлені тіла лежали поряд, зв ` язані докупи волоссям у вузол. Коли
почало світати, чомусь було дивовижно тихо. І лише час від часу було
чути дитяче буркотіння. Буркотіння крізь сон. Порушити тишу наважився
лише один. Це світанковий вітер співав дивацьку колискову.
