Сама самотня в великому місті Читаєш на ніч Агату Крісті. В любов не віриш, Хоч шукаєш любові. Проте все не там, Або все не тої. Вільна самотня блукаєш Луцьком, Гуляєш проспектами в пошуках долі Проспектом Відродження, Молоді, Волі… Людей зустрічаєш, Таких, як і ти. Так хочеш забутись, Так хочеш втекти. Земне все забути, Гайнути на небо. Аби у житті все було Файно. Як треба. Так хочеш себе подарувати. У добрі руки серце віддати. Ти хочеш віддати Себе тільки тому, Хто б вмів цінувати Твою свободу, Твої почуття, Розум та вроду. Сама самотня в великому місті Гортаєш сторінки Агати Крісті. Читаєш «Побєду» Андрія Кузьменка. Смішнючіша книжка, хоча й маленька. Така же як ти – маленька й весела. Ти чорні смуги з життя викидаєш. Щоб була лиш біла, або ще рожева. В любов ти не віриш, Хоч любові шукаєш. Проте все не там, Або все не тої. Проходять повз тебе, Крізь тебе люди. Але все не ті. Вони всі не твої. Та знаєш – ще трішки Й знайдеш що бажаєш - Єдину людину, яку шукаєш. А поки гортаєш Агату Крісті. Сама самотня в великому місті.
